Рейтинг користувача: 5 / 5
Грудневого вечора 1917 року по кімнаті №75 Смольного короткими кроками бігав лисий чоловік у піджаку. Це вождь більшовиків Ленін не приховував свого хвилювання, слухаючи доповідь керуючого справами Раднаркому Бонч-Бруєвича про розкол у верхівці партії, про зростаюче невдоволення народу, про можливість змов і замахів.
Рейтинг користувача: 5 / 5
Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами: Буковиною і Закарпаттям.
Мій батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик був у той час парохом в Угринові Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було - Білецька. Моя мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого - Володимира Ґлодзінського і Катерини з дому Кушлик. Я був другою дитиною моїх батьків. Старшою від мене була сестра Марта. Молодші: Олександер, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям.
Ніколи особливо не цікавився ні творчістю Тараса Шевченка, ні його біографією. Але раптово наткнувся на публікацію "Супутника і погрому", короткий зміст якої - "ахаха, син свинопаса, ахаха, отримав свободу від пана, ахаха, і всі хохли такі". Публікація, треба зауважити, характерна не стільки своєю малограмотністю (перебрехали безліч фактів), скільки інтерпретацією і своєрідністю моральних цінностей, які проповідує автор ("Чому не поповз цареві служити, наплювавши на свій народ? Озолотити б! Дурень!"). Пройдемося по пунктах:
1. Народився кріпаком, замість початкової освіти працював пастухом, прислужував дячку. Але кріпаком талановитим, вмів малювати - і проклятий російський кривавий поміщик в рамках гноблення Шевченка послав його на навчання до Петербурга.
Русифікація й денаціоналізація українців у самодержавній і комуністичній Російській імперії відбувалися не лише шляхом заборон та обмежень вжитку української мови, а й через спеціальні заходи, спрямовані на послаблення її культуротворчого потенціалу, впливу створеної нею культури.
Особливу винахідливість у цьому виявляла комуністична влада. На відміну від царської, вона провадила асиміляційну політику не відверто, а приховано. Для зовнішнього світу комуністи декларували переваги своєї національної політики, проголошуючи на словах рівноправність усіх мов в СРСР, їхній «нечуваний розквіт» та «гармонійність» взаємодії національних мов з російською. Натомість мовно-культурна асиміляція неросійських народів тривала.
Рейтинг користувача: 5 / 5
Найбільша історична фальсифікація ризикує перетворитися в потужну політичну сенсацію! Далі обійтися без висловів «ми не повірили», «такого не може бути», «шок» просто не можна.
Коли ми співставили факти, проаналізували хроніку подій, задали прості питання, на які ніхто не зміг дати відповіді, пережили справжній емоційний шок. Бо рівень цієї імперської фальсифікації, перевищує всі можливі уявлення.
У 2012 році в Україні була видана унікальна карта "Голодомор 1932 — 1933 років", на якій позначені не лише місця так званих "чорних дощок" (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами, чим прирікали його на загибель, жорстоку смерть), але й дороги переселення на вимерлі території людей з Росії та Білорусі.
0