Загадковий світ змій

Викопні змії відомі з початку крейдового періоду. Походять, судячи за все, від вараноподібних плазунів.

Втрата кінцівок, можливо, пов’язана з пристосуванням до життя серед густих кущів та каміння.

Пересуваються за рахунок бокових вигинів та зміни нахилу дуже рухомих ребер. Давні змії були великих розмірів (довжиною до 15 м), нині найбільша змія – сітчастий пітон або анаконда, рекордні зразки яких досягають близько 12 м, в той же час багато видів мають довжину лише 8 – 10 см та декілька міліметрів товщини. Кількість хребців, як правило, більше 200, у деяких викопних змій досягала 435.

У отруйних змій у верхній щелепі розташовані отруйні зуби, які мають канал для стоку отрути, що виробляється видозміненими слинними залозами. Отрута виділяється під час укусу внаслідок скорочення скроневих м’язів, що стискають залозу. Права та ліва частина щелеп з’єднана гнучкою зв’язкою.

Тулубні та хвостові відділи хребта не відрізняються, залишки тазу та задніх кінцівок залишились тільки у удавів. Внутрішні органи асиметричні, одна з легень менш розвинута або відсутня. Задній край розвиненої легені перетворився на резервуар для запасу повітря. Печінка, нирки, статеві залози дуже видовжені. Сечовий міхур відсутній.

Викорастані матеріали з Вікіпедії